Моя стаття у сімейному журналі «Жила»

Створи свято для маляти

Свято – це невід’ємна частка дитячого життя. Іноді, спостерігаючи за дітьми, просто дивуєшся їхньому вмінню влаштовувати свята з приводу і без.

----------------------------------------------

– Я тебе люблю, – легко, як метелик, злітає з дитячих вуст. І ти відчуваєш, що це не просто слова, а дитя справді в цей момент тебе любить!

– Я тебе ненавиджу! – може вигукнути підліток. І ми відчуваємо, як закривається від нас дитяче серце, а нашу душу розривають на шматки єгипетські коти.

-----------------------------------------------------------------------------

Згодом діти втрачають і свою відкритість, і свою безпосередність. А вже будучи дорослими у пошуках істини мріють про відтворення того природного стану, як про повернення втраченого раю.

---------------------------------------------------------

Дитяче свято – це той острівець, на якому діти можуть вчитися пізнавати світ з відкритим серцем, а дорослі, торкаючись душею до краєчку дитячого світу, вчитися розкривати серце назустріч, без страху поранити його.

-------------------------------------------------------------------------------

Сьогодні звичайною практикою сучасних українських сімей стає клубне життя. Дні народження малюків найчастіше святкують у Макдональдзах, більш старших дітей відводять до боулінг-клубів чи карооке-барів. Навіть розповсюджені нині сімейні клуби для проведення дитячих свят запрошують клоунів, анімато рів та інших представників сфери event послуг. Добре це чи погано? З одного боку, це дуже зручно: з дітьми займаються професіонали, діти не нудьгують, батьки ніби і разом, але не напружуються і відпочивають, готувати і накривати стіл не потрібно, прибирати теж. І діти також бачать, що для організації вільного часу можна залучати людей, які добре на цьому знаються. І це набагато краще, ніж зібратися і не знати, що один з одним робити. А з іншого боку, діти звикають до того, що коли свято – їх має хтось розважати і втрачають природну здатність розважати самих себе, самостійно створювати атмосферу радості, веселощів тощо. Окрім того, з нашого життя починає зникати щось інтимне, внутрішньо притаманне лише родинному колу, те, що можна було б назвати душею сім’ї. Саме вона дає людині відчуття зв’язку з родом, його підтримку. Саме вона навчає малюків тягнутися до батьків, а останніх – пестити своїх малят. Саме вона приводить підлітка додому, коли він відчуває самотність і протистояння всьому світу. Саме вона надає дорослим снаги піклуватися про своїх сивіючих батьків. Але щоб ця душа жила, до неї необхідно прикласти і свою душу. Таким острівцем зв’язку членів всієї родини можуть стати сімейні свята. Не обов’язково всі свята перетворювати на сімейні. Одне-два родинних свята для сучасної сім’ї можуть частково виконати роль цілої низки календарно-обрядових дій наших предків, якщо підійти до справи творчо і з натхненням.

То як же зробити дитяче свято цікавим та корисним і дорослим, і дітям? Що ж необхідно для організації такого свята?

Як на мене, то головною умовою тут стає співтворчість. Не просто співпраця, не просто взаємодія. А саме спільний творчий процес!

-------------------------------------------------------------

Творчий процес передбачає натхнення, спонтанність, особливий піднесений стан і терпіння на всіх етапах.

-------------------------------------------------------------

Давайте поміркуємо: що, коли і як треба зробити, щоб свято відбулося.

На першому місці стоїть ПІДГОТОВКА. Тут головне придумати ідею самого свята. План – що зробимо (не тільки з ласощів). Можна створити список міні-ідей і повісити на видному всім місці, а протягом двох-трьох днів додавати до списку нові (навіть «божевільні» ідеї). Не страшно, що від половини з них ви відмовитесь. Зате як весело вигадувати щось разом і реготати, уявляючи як це буде кумедно! Або, навпаки, мріяти про щось красиве і романтичне. Адже як чудово, коли під час етапу планування в організаторів свята (і дорослих, і дітей) світяться натхненням очі!

Дуже важливо розподілити (чи, навіть, весело розібрати) творчі завдання («Я хочу зробити це і це, а ти?»). І звичайно, необхідно передбачити, що під час творчого процесу дитина може забруднитися сама, забруднити дорослого і частину приміщення. Краще дозволити це зробити, одягнувши відповідний одяг і застеливши частину столу (підлоги, шафи тощо). А потім разом дружно все прибрати. Зверніть увагу – разом(!), а не один дорослий чи одна дитина. Незалежно від віку дитини.

Другий етап – це САМЕ СВЯТО. Воно має бути веселим і трошки легковажним. Тут необхідно передбачати різні види діяльності всіх учасників свята: вільну гру дітей і спілкування дорослих, а також їхню ігрову взаємодію. Не варто всі дії дорослих підпорядковувати дитячим іграм. Це створить напруження для дорослих. Але також не слід ігри залишати тільки привілеєм дітей. Адже діти досить швидко стомлюються один від одного і їхнє спілкування час від часу треба організовувати. Але краще утримуватись від повчань і зауважень (це тільки додасть внутрішньої напруги, а врешті і невдоволення). Варто просто розслабитись і самому побути трошки дитиною. Адже тут для дорослих відкривається одна з тих не багатьох можливостей побути «самим собою», про яку вони так мріють на роботі. Чудово сприймаються різновіковими групами учасників родинних свят різноманітні інсценізації (причому, не обов’язково підготовані і відрепетовані, можна і жеребок тягти, яку казку інсценувати, чи яку хто роль буде грати в імпровізованій виставі), ігри у фанти, пісенні запитання-відповіді, пантоміма на відгадування зображуваного тощо.

І нарешті, останній, але найважчий етап (особливо, якщо дитина ще маленька) – ПІСЛЯСВЯТО. Всі вже трошки потомилися від емоцій і вражень. Через це цей етап слід спланувати особливо ретельно. Продумати, коли свято має закінчитись, спланувати конкурс на складання іграшок, книжок, олівців тощо (не забудьте про призи!), врахувати, що потрібно ще буде прибрати стіл, помити посуд, виконати всі вечірні гігієнічні процедури. Таке планування збереже і ваші сили, і сили вашої дитини після того, як гості вже підуть. Збудливі діти важко заспокоюються. Тут допоможе спокійна (медитативна) музика. Можна посидіти разом (в обіймах), позгадувати, що сподобалось, що ні («Мені було дуже весело, коли… . А тобі?»). І тільки потім прибирати зі столу, мити посуд, стелити ліжка тощо. Зверніть увагу, якщо все це спланувати і підготувати, свято буде веселим, а ви, ваша дитина і вся ваша родина – задоволені і щасливі.

ЩО ПОТРІБНО, ЩОБ ДІТИ БУЛИ ЩАСЛИВІ

Пам’ятаєте, як колись ми задавали один одному питання: «А якби ти спіймав золоту рибку, про що б ти її попросив?». У юності загадуєш собі кохання, успіх, подорожі, а коли з’являється власна сім’я і народжуються діти, то обов’язково загадаєш, щоб діти були щасливі.

Старші люди теж часто кажуть, мовляв, багатство, кар’єра – то добре, але якби ще дав Бог долю щасливу! Що ж вона за панна така, та щаслива доля, і чи справді лише від Бога вона залежить? І чи можемо ми, батьки, щось зробити для щастя своїх дітей?

Давнє прислів’я стверджує: «Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю». Який же вчинок слід посіяти, щоб на виході мати долю щасливу? Психологи стверджують, що це відчуття радості, яке створює віру у власні сили, формує оптимістичний характер, готовність прийти на допомогу іншим.

Що ж потрібно нашим дітям? Крім хліба насущного, одягу та житла, найголовніше у житті дитини (як малюка, так і юнака) ЕМОЦІЙНА БЕЗПЕКА І ВПЕВНЕНІСТЬ В ТОМУ, ЩО ЇЇ ЛЮБЛЯТЬ саму по собі (будь-яку, не за те, що хороший, а за просто так). ЯКЩО У ДИТИНИ ДОСТАТНЬО ЕМОЦІЙНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У ПЕРШІ РОКИ ЖИТТЯ, ТО ВОНА РОСТЕ ЩАСЛИВОЮ. Чи вимагає це від нас віддати дітям кращі роки свого життя, а то й все життя на них покласти? Маю вас розчарувати – така жертва не потрібна. Ви самі при цьому не будете почуватися щасливими, діти ніколи не зможуть заплатити вам за цю жертву і будуть почувати себе винними. Яке вже тут щастя?

Але що ж це таке - «любов сама по собі». Про неї ще кажуть «любов без умов», просто так, задаром (тобто в дар, у подарунок). В ній відсутні маніпуляції, оцінки: «Я буду любити тебе, якщо ти…» або «Ти сьогодні паїнька, іди я тебе поцілую» чи «Ти й досі не зробив уроки? Йди звідси! Я тебе не люблю!». Ця любов безкорислива, батьки не визначають для себе, за що любити дитину, а за що – ні. ЛЮБИТИ БЕЗУМОВНО – ЦЕ ЛЮБИТИ НЕ ЗА ТЕ, ЩО він (вона) красивий, розумний, відмінник, помічник тощо. А любити ПРОСТО ТАК, просто за те, що він (вона) є.

Чому для дитини так важливо відчувати цю істинну любов (особливо у ранньому дитинстві та підлітковому віці)? Тому що від цього залежить, який створиться у неї образ власного «Я», її думка про себе, її самооцінка, її відчуття щастя. Безумовна любов дає маленькій людині впевненість, що світ, у який вона прийшла, надійний. Спочатку малюк здатний лише приймати нашу любов, потім вчиться дарувати її сам. Цей кругообіг любові в природі і робить людину щасливою, бо потреба у любові, потреба бути потрібним іншому – одна з ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ людських потреб. Майже всі наші дорослі душевні болі породжені тим самим дитячим страхом: «Мене не люблять! Я не достойний любові!». ВСІ ПРОБЛЕМИ виховання та відносин ПОЧИНАЮТЬСЯ САМЕ В ТОЙ ЧАС, КОЛИ ЛЮДИ ВТРАЧАЮТЬ ВІДЧУТТЯ БЕЗУМОВНОЇ ЛЮБОВІ.

Автор статті: Таровська Олена

ВИХОВНА СИЛА ВЛАСНОГО ПРИКЛАДУ

З поконвіку люди вважали, що навчити чомусь дітей можна лише власним прикладом. Але чи все, що вважається справедливим з давніх давен, є істинним? Колись вважали, що Земля плоска, а тепер? Колись Арістотель стверджував, що муха має 8 лапок, і цілі покоління дослідників не здогадувались їх перерахувати.
Сучасні вчені ніщо не сприймають на віру, і, навіть, правила виховання піддають сумніву і перевірці.

ЧИ СХИЛЬНІ ЛЮДИ ВЗАГАЛІ НАСЛІДУВАТИ ПОЗИТИВНИЙ ПРИКЛАД?

Адже саме на це ми робимо ставку у вихованні. Про схильність наслідувати приклад негативний ми, поки що, говорити не будемо.
Американська дослідниця м. Харріс провела такі досліди. Залою великого супермаркету рухається людина, в руках якої безліч пакетів (чомусь вона не скористалася візочком). Раптом ця людина затинається, і всі її пакети летять на підлогу. Один з відвідувачів магазину (асистент) підбігав до постраждалого і починав допомагати йому зібрати розсипані пакети. Чи діяв позитивний приклад на інших відвідувачів? Як виявилося, ні. НЕ ТАК ВЖЕ БАГАТО ЛЮДЕЙ приєднувалося до добровольця. Це були ті, хто в інших дослідах самі приходили на допомогу, без наявності позитивного прикладу.
Але це дорослі. Можливо, позитивний приклад на дітей діятиме краще?

В одному дитячому садку психологи провели такий дослід. Двом дітям запропонували вирізати прапорці, а за виконання завдання пообіцяли винагороду: дві гоночні машинки (або дві маленькі ляльки, якщо в експерименті брали участь дівчата). Той, хто закінчить завдання першим, може обидві іграшки взяти собі, або одну взяти собі, а другу залишити товаришу. Як і очікувалося, одні діти забирали обидві іграшки собі, інші – ділилися.
Дітей, які забрали обидві іграшки собі, попросили побути присутніми у схожому експерименті, де винагородою мав розпорядитися дорослий. Діти бачили, що переможець частину винагороди залишав товаришу. Після цього їх знову включали в експеримент, де потрібно було вирішити, взяти обидва призи собі, чи (як було у позитивному прикладі) віддати частину товаришу. МАЙЖЕ ВСІ ДІТИ ЗНОВУ ВЗЯЛИ ОБИДВІ ІГРАШКИ СОБІ.

Тоді психологи поставили дітей у ситуацію програшу (коли вони закінчили виконувати завдання другими) й винагородою мав розпорядитися переможець. У наступному досліді (з іншими партнерами) діти, товариші яких з ними поділилися, змінили свій вибір – вони теж залишили другу іграшку партнеру (хоча це й була інша дитина, не та, що з ним поділилася). Ця тенденція спостерігалася лише серед дітей 6–7 років. Серед молодших (4–5 років) вибір не змінювався.

Як бачимо, позитивний приклад може бути дієвим лише в тому випадку, якщо дитина може відчути його наслідки НА СОБІ ОСОБИСТО і ЛИШЕ В ТОМУ ВІЦІ, коли вона вже ЗДАТНА усвідомити і співвіднести більш менш об’єктивно дії інших відносно до себе, ПОСТАВИТИ (подумки, в уяві) СЕБЕ НА МІСЦЕ ІНШОГО, передбачити, що інший може відчувати тощо.
Тому, перш, ніж соромити своїх малюків, подумайте, чи готові вони Вас зрозуміти, чи просто будуть відчувати, що мама їх за щось розлюбила, але за що?

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

ДРУЗІ!
ВІТАЮ ВСІХ З ПОЧАТКОМ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО РОКУ!

Шкільне навчання - це велика частина дитячого життя.
Ми, батьки, завжди хвилюємось - як він (вона) там, у школі!
І не тільки оцінки нас турбують.

Як складуться у дитини стосунки з однолітками?
Чи знайде вона справжніх друзів?
Чи буде відчувати себе частиною дитячого гурту?
Ці та багато інших питань задають батьки вчителям, вихователям, психологам.

Сьогодні у нас в гостях психолог Ільцівської школи (Верховина)ЛЮДМИЛА ЗЕЛЕНЧУК.
- Пані Людмило, скажіть, будь ласка, чи можуть батьки вплинути на те, як складеться шкільне життя дитини?
- Доброго дня! Вітаю всіх, хто має якийсь стосунок до школи, з початком нового навчального року! Хочу звернути Вашу увагу на те, що основні навички спілкування і спосіб сприйняття світу закладаються в дитині ще в ранньому віці. Традиції сім'ї, стиль спілкування між дорослими, їх ставлення до дитини формують той спосіб поведінки, який дитина візьме у своє життя.
- На що б Ви порадили звернути батькам особливу увагу?
- Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти, якщо висміюють - вона стає замкнутою, якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини. Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною; якщо підтримують - вчиться цінувати себе; якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших; якщо дитина росте в безпеці, в чесності, вона вчиться вірити в людей і бути справедливою.

То ж, друзі, давайте будемо хвалити наших дітей, бути з ними чесними і терпимими, підтримувати і вирити в них!

ЧИ ТАКА СТРАШНА ШКОЛА, ЯК ЇЇ МАЛЮЮТЬ?

Чи варто недооцінювати роль школи у житті дитини?
Мабуть, ні. Але й перевищувати її значення також буде помилкою.
Життя дитини не повинно обмежуватися школою і шкільним навчанням.
Пізнання світу є природнім для дітей. Про світ можна дізнаватись і досліджувати його де завгодно. Школа просто має відкрити широкі можливості для цього.

Тому важливо заохочувати вияв дослідницького інтересу до будь-якого явища світу. А слово є одним з таких явищ. Більше того – це найбільш використовуваний засіб навчання. Як же сформувати необхідну цікавість до СЛОВА?

Врятує гра. Словесних ігор існує досить багато. І вибирати слід виходячи з віку дитини.
Ми з cbном починали, здається з підбору слів на якусь букву. Потім, коли він зрозумів, що слова не лише починаються на певну букву (звук), а ще й закінчуються, почали грати в ланцюжки слів: земля-яблуко-олень-ніч тощо. Пізніше оформлювали слова тематично, як у грі «Я знаю 5 імен…». Далі з’явилися загадки: на «ч» починається на «к» закінчується, посуд – що це? А тепер ми граємо вже у досить складний варіант, коли в гру втягуються мимоволі всі дорослі, що опинилися випадково поруч.

Але про які слова може йти мова, коли дитина налаштована лише бігати й стрибати?
Тут все залежить від того, чи зумієте ви оволодіти увагою малюка. Адже в школі – теж саме: якщо вчитель зумів захопити увагу учнів, то вони слухають урок й виконують його завдання. Тут доведеться самому виявити винахідницькі здібності. Для цього спробуйте самі подивитись на світ очима слідопита.

От малий прибіг і просить попити, а ви, замість того, щоб дати йому склянку з водою, пропонуєте налити її в долоньки (про гігієну ви, звичайно, дбаєте самостійно, без моїх порад). Що станеться? А якщо налити воду у паперовий стаканчик? Який же кращий буде посуд для води?

Таких експериментів в побутовому житті можна знайти і дослідити безліч. Просто подивіться на світ очима дитини. Якщо ви просто розкажете, чому так, а не інакше, дослідницький інтерес зникне, не встигнувши розвинутись. Окрім того, ви маєте можливість таким чином задовольнити власний дослідницький інтерес, який, можливо, був приспаний у дитинстві.

Якщо ви хочете ввести у ваше спільне життя розповіді про себе, бабусь, дідусів, то варто, щоб ці історії були дуже короткі спочатку і яскраві (веселі чи сумні). Ну, наприклад, «коли я була маленька, я дуже любила кататися по траві – ось так (і покажіть)». Або: «коли я була мала, бабуся мені теж саме казала, і я дуже сердилася».

А взагалі, якщо дитина у дошкільному віці багато бігає і стрибає – це чудово!!

ДИТЯЧІ СВЯТА

Свято – це невід’ємна частка дитячого життя. Іноді,спостерігаючи за дітьми, просто дивуєшся їхньому вмінню влаштовувати свята з приводу і без.

Дитяче свято – це той острівець, на якому діти можутьвчитися пізнавати світ з відкритим серцем, а дорослі,торкаючись душею до краєчку дитячого світу, вчитисярозкривати серце назустріч, без страху поранити його.

Чи можливо зробити дитяче свято цікавим і корисним ідорослим, і дітям? Наша практика дає ствердну відповідь.

Що ж необхідно для організації дитячого свята? Якщо вас цікавить відповідь, то її можна отримати разом з розсилкою "Правда і міфи про виховання". Замовити її останній випуск (і підписатися на інші) можна, надіславши лист-замовлення у довільній формі на E-mail: kvetushkaсобачкаukr.net А також можна замовити організацію свята за номером 80975211754

Міф 1. Немовляті багато не треба.

Народилось немовля. Чого воно потребує, що має робити новонароджена мама?
Всі погодяться, що дитя слід годувати, пеленати, купати, гуляти з ним на вулиці.
За цими турботами і на думку не спливає, що ця безсловесна істота може мати якісь ДУХОВНІ потреби.

Дитина заплакала. Що перше ми думаємо? Голодна, мокра, животик болить, не зручно лежить тощо. Чи спадає на думку, що їй НУДНО, СТРАШНО, САМОТНЬО?
От маля нагодоване, сухе, перевдягнене – куди ми його відправляємо? Правильно: в колиску чи в ліжечко.

На початку ХХ століття у США та країнах Європи почали з’являтися дитячі будинки, які тепер у нас зараз. Діти, начебто, були доглянуті: одягнені, нагодовані. Але помітили сумну статистику: більшість дітей, що потрапили до дитячого будинку у віці до 1 року, гинули.

Причина була не зрозуміла. Маля, веселе і здорове, раптом переставало посміхатися няні, втрачало апетит, худнуло, часто плакало. Погляд спрямовувався в одну точку, рухи уповільнювалися, життя поступово згасало. Покращення раціону харчування не допомогло. Вирішили, що інфекція, і відділили дітей один від одного. Кількість захворювань різко зросла.

Як би Ви порадили вирішити цю проблему? Подумайте, а тоді читайте далі.

В одному з дитячих будинків Німеччини ця проблема раптом вирішилась. І допомогла в цьому… одна няня. Помітивши, що якесь дитя починало згасати, вона прив’язувала маля собі до спини й буквально жодної хвилини не розлучалася з ним. Чи працює, чи їсть, чи спить – дитина завжди з нею. І поступово хворий оживав. Таким чином вона зуміла вилікувати найбільш безнадійних.

Чи вгадали Ви можливий варіант розв’язання цієї ситуації?

ПРАВДА: немовляті недостатньо просто їсти, пити, спати, знаходитись у теплі – тобто задовольняти свої органічні потреби. Має воно і ДУХОВНІ потреби: спілкування з іншою живою істотою, відчуття тепла її тіла та душі. Але якщо ми хочемо, щоб немовля стало людиною, то цією живою істотою має бути доросла людина.

У свій час знаходили дітей, що потрапили до тварин і не загинули. Ці знайдені «Мауглі» так і не змогли стати повноцінними людьми і через декілька років помирали.

ПРАВДА: дитині вкрай необхідно дивитися на дорослого, бачити його посмішку, чути його голос, відчувати тепло його тіла і почуттів. Це дає дитині безліч позитивних, радісних переживань.
І навпаки, позбавлене спілкування маля стає млявим, впадає у тугу, його особистість травмується, уповільнюється й спотворюється весь психічний розвиток.

Французький психолог Рене Спіц з’ясував, що найбільш небезпечний і вразливий вік – від 6 до 12 місяців. В цей час дитину ні в якому разі не можна позбавляти спілкування з матір’ю. А якщо інакше не виходить, то замінити маму іншою людиною, яка буде приділяти малюку не менше уваги.

Ще одна французька дослідниця Марсель Жебер вивчала (1956 р.) розвиток африканських дітей. Вона виявила, що малюки віком до 2-х років суттєво випереджають у фізичному і психічному розвитку своїх європейських однолітків.

Чому так відбувалося? Як би Ви пояснили цей феномен?

До 2-х років відбувається період бурхливого розвитку. В цей час дитина засвоює більше, ніж за все своє подальше життя. З перших днів життя африканське немовля сидить на спині у матері, міцно прив’язане шматком тканини. Де б мати не була, з ким би не розмовляла – дитя всюди з нею. Воно весь час чує мову, засвоює спосіб спілкування, з цікавістю за всім спостерігає. І головне – мамине молоко, джерело життя, завжди поряд. Дитя знає, що ніколи йому в цьому не відмовлять. Та й спить воно з мамою теж поряд – в одному ліжку.

А що ж маленький європеєць? Лежить у ліжечку, дивиться у стелю чи на брязкальця неживі. Добре, якщо хтось з дорослих зацікавиться малюком і зробить йому «козу».

Сучасним батькам неймовірно поталанило.
Автор: Таровська Олена.
Ви можете скористатися цим матеріалом з посиланням на автора.