ЩО ПОТРІБНО, ЩОБ ДІТИ БУЛИ ЩАСЛИВІ

Пам’ятаєте, як колись ми задавали один одному питання: «А якби ти спіймав золоту рибку, про що б ти її попросив?». У юності загадуєш собі кохання, успіх, подорожі, а коли з’являється власна сім’я і народжуються діти, то обов’язково загадаєш, щоб діти були щасливі.

Старші люди теж часто кажуть, мовляв, багатство, кар’єра – то добре, але якби ще дав Бог долю щасливу! Що ж вона за панна така, та щаслива доля, і чи справді лише від Бога вона залежить? І чи можемо ми, батьки, щось зробити для щастя своїх дітей?

Давнє прислів’я стверджує: «Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю». Який же вчинок слід посіяти, щоб на виході мати долю щасливу? Психологи стверджують, що це відчуття радості, яке створює віру у власні сили, формує оптимістичний характер, готовність прийти на допомогу іншим.

Що ж потрібно нашим дітям? Крім хліба насущного, одягу та житла, найголовніше у житті дитини (як малюка, так і юнака) ЕМОЦІЙНА БЕЗПЕКА І ВПЕВНЕНІСТЬ В ТОМУ, ЩО ЇЇ ЛЮБЛЯТЬ саму по собі (будь-яку, не за те, що хороший, а за просто так). ЯКЩО У ДИТИНИ ДОСТАТНЬО ЕМОЦІЙНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У ПЕРШІ РОКИ ЖИТТЯ, ТО ВОНА РОСТЕ ЩАСЛИВОЮ. Чи вимагає це від нас віддати дітям кращі роки свого життя, а то й все життя на них покласти? Маю вас розчарувати – така жертва не потрібна. Ви самі при цьому не будете почуватися щасливими, діти ніколи не зможуть заплатити вам за цю жертву і будуть почувати себе винними. Яке вже тут щастя?

Але що ж це таке - «любов сама по собі». Про неї ще кажуть «любов без умов», просто так, задаром (тобто в дар, у подарунок). В ній відсутні маніпуляції, оцінки: «Я буду любити тебе, якщо ти…» або «Ти сьогодні паїнька, іди я тебе поцілую» чи «Ти й досі не зробив уроки? Йди звідси! Я тебе не люблю!». Ця любов безкорислива, батьки не визначають для себе, за що любити дитину, а за що – ні. ЛЮБИТИ БЕЗУМОВНО – ЦЕ ЛЮБИТИ НЕ ЗА ТЕ, ЩО він (вона) красивий, розумний, відмінник, помічник тощо. А любити ПРОСТО ТАК, просто за те, що він (вона) є.

Чому для дитини так важливо відчувати цю істинну любов (особливо у ранньому дитинстві та підлітковому віці)? Тому що від цього залежить, який створиться у неї образ власного «Я», її думка про себе, її самооцінка, її відчуття щастя. Безумовна любов дає маленькій людині впевненість, що світ, у який вона прийшла, надійний. Спочатку малюк здатний лише приймати нашу любов, потім вчиться дарувати її сам. Цей кругообіг любові в природі і робить людину щасливою, бо потреба у любові, потреба бути потрібним іншому – одна з ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ людських потреб. Майже всі наші дорослі душевні болі породжені тим самим дитячим страхом: «Мене не люблять! Я не достойний любові!». ВСІ ПРОБЛЕМИ виховання та відносин ПОЧИНАЮТЬСЯ САМЕ В ТОЙ ЧАС, КОЛИ ЛЮДИ ВТРАЧАЮТЬ ВІДЧУТТЯ БЕЗУМОВНОЇ ЛЮБОВІ.

Автор статті: Таровська Олена

ВИХОВНА СИЛА ВЛАСНОГО ПРИКЛАДУ

З поконвіку люди вважали, що навчити чомусь дітей можна лише власним прикладом. Але чи все, що вважається справедливим з давніх давен, є істинним? Колись вважали, що Земля плоска, а тепер? Колись Арістотель стверджував, що муха має 8 лапок, і цілі покоління дослідників не здогадувались їх перерахувати.
Сучасні вчені ніщо не сприймають на віру, і, навіть, правила виховання піддають сумніву і перевірці.

ЧИ СХИЛЬНІ ЛЮДИ ВЗАГАЛІ НАСЛІДУВАТИ ПОЗИТИВНИЙ ПРИКЛАД?

Адже саме на це ми робимо ставку у вихованні. Про схильність наслідувати приклад негативний ми, поки що, говорити не будемо.
Американська дослідниця м. Харріс провела такі досліди. Залою великого супермаркету рухається людина, в руках якої безліч пакетів (чомусь вона не скористалася візочком). Раптом ця людина затинається, і всі її пакети летять на підлогу. Один з відвідувачів магазину (асистент) підбігав до постраждалого і починав допомагати йому зібрати розсипані пакети. Чи діяв позитивний приклад на інших відвідувачів? Як виявилося, ні. НЕ ТАК ВЖЕ БАГАТО ЛЮДЕЙ приєднувалося до добровольця. Це були ті, хто в інших дослідах самі приходили на допомогу, без наявності позитивного прикладу.
Але це дорослі. Можливо, позитивний приклад на дітей діятиме краще?

В одному дитячому садку психологи провели такий дослід. Двом дітям запропонували вирізати прапорці, а за виконання завдання пообіцяли винагороду: дві гоночні машинки (або дві маленькі ляльки, якщо в експерименті брали участь дівчата). Той, хто закінчить завдання першим, може обидві іграшки взяти собі, або одну взяти собі, а другу залишити товаришу. Як і очікувалося, одні діти забирали обидві іграшки собі, інші – ділилися.
Дітей, які забрали обидві іграшки собі, попросили побути присутніми у схожому експерименті, де винагородою мав розпорядитися дорослий. Діти бачили, що переможець частину винагороди залишав товаришу. Після цього їх знову включали в експеримент, де потрібно було вирішити, взяти обидва призи собі, чи (як було у позитивному прикладі) віддати частину товаришу. МАЙЖЕ ВСІ ДІТИ ЗНОВУ ВЗЯЛИ ОБИДВІ ІГРАШКИ СОБІ.

Тоді психологи поставили дітей у ситуацію програшу (коли вони закінчили виконувати завдання другими) й винагородою мав розпорядитися переможець. У наступному досліді (з іншими партнерами) діти, товариші яких з ними поділилися, змінили свій вибір – вони теж залишили другу іграшку партнеру (хоча це й була інша дитина, не та, що з ним поділилася). Ця тенденція спостерігалася лише серед дітей 6–7 років. Серед молодших (4–5 років) вибір не змінювався.

Як бачимо, позитивний приклад може бути дієвим лише в тому випадку, якщо дитина може відчути його наслідки НА СОБІ ОСОБИСТО і ЛИШЕ В ТОМУ ВІЦІ, коли вона вже ЗДАТНА усвідомити і співвіднести більш менш об’єктивно дії інших відносно до себе, ПОСТАВИТИ (подумки, в уяві) СЕБЕ НА МІСЦЕ ІНШОГО, передбачити, що інший може відчувати тощо.
Тому, перш, ніж соромити своїх малюків, подумайте, чи готові вони Вас зрозуміти, чи просто будуть відчувати, що мама їх за щось розлюбила, але за що?

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

ДРУЗІ!
ВІТАЮ ВСІХ З ПОЧАТКОМ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО РОКУ!

Шкільне навчання - це велика частина дитячого життя.
Ми, батьки, завжди хвилюємось - як він (вона) там, у школі!
І не тільки оцінки нас турбують.

Як складуться у дитини стосунки з однолітками?
Чи знайде вона справжніх друзів?
Чи буде відчувати себе частиною дитячого гурту?
Ці та багато інших питань задають батьки вчителям, вихователям, психологам.

Сьогодні у нас в гостях психолог Ільцівської школи (Верховина)ЛЮДМИЛА ЗЕЛЕНЧУК.
- Пані Людмило, скажіть, будь ласка, чи можуть батьки вплинути на те, як складеться шкільне життя дитини?
- Доброго дня! Вітаю всіх, хто має якийсь стосунок до школи, з початком нового навчального року! Хочу звернути Вашу увагу на те, що основні навички спілкування і спосіб сприйняття світу закладаються в дитині ще в ранньому віці. Традиції сім'ї, стиль спілкування між дорослими, їх ставлення до дитини формують той спосіб поведінки, який дитина візьме у своє життя.
- На що б Ви порадили звернути батькам особливу увагу?
- Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти, якщо висміюють - вона стає замкнутою, якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини. Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною; якщо підтримують - вчиться цінувати себе; якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших; якщо дитина росте в безпеці, в чесності, вона вчиться вірити в людей і бути справедливою.

То ж, друзі, давайте будемо хвалити наших дітей, бути з ними чесними і терпимими, підтримувати і вирити в них!