ВИХОВНА СИЛА ВЛАСНОГО ПРИКЛАДУ

З поконвіку люди вважали, що навчити чомусь дітей можна лише власним прикладом. Але чи все, що вважається справедливим з давніх давен, є істинним? Колись вважали, що Земля плоска, а тепер? Колись Арістотель стверджував, що муха має 8 лапок, і цілі покоління дослідників не здогадувались їх перерахувати.
Сучасні вчені ніщо не сприймають на віру, і, навіть, правила виховання піддають сумніву і перевірці.

ЧИ СХИЛЬНІ ЛЮДИ ВЗАГАЛІ НАСЛІДУВАТИ ПОЗИТИВНИЙ ПРИКЛАД?

Адже саме на це ми робимо ставку у вихованні. Про схильність наслідувати приклад негативний ми, поки що, говорити не будемо.
Американська дослідниця м. Харріс провела такі досліди. Залою великого супермаркету рухається людина, в руках якої безліч пакетів (чомусь вона не скористалася візочком). Раптом ця людина затинається, і всі її пакети летять на підлогу. Один з відвідувачів магазину (асистент) підбігав до постраждалого і починав допомагати йому зібрати розсипані пакети. Чи діяв позитивний приклад на інших відвідувачів? Як виявилося, ні. НЕ ТАК ВЖЕ БАГАТО ЛЮДЕЙ приєднувалося до добровольця. Це були ті, хто в інших дослідах самі приходили на допомогу, без наявності позитивного прикладу.
Але це дорослі. Можливо, позитивний приклад на дітей діятиме краще?

В одному дитячому садку психологи провели такий дослід. Двом дітям запропонували вирізати прапорці, а за виконання завдання пообіцяли винагороду: дві гоночні машинки (або дві маленькі ляльки, якщо в експерименті брали участь дівчата). Той, хто закінчить завдання першим, може обидві іграшки взяти собі, або одну взяти собі, а другу залишити товаришу. Як і очікувалося, одні діти забирали обидві іграшки собі, інші – ділилися.
Дітей, які забрали обидві іграшки собі, попросили побути присутніми у схожому експерименті, де винагородою мав розпорядитися дорослий. Діти бачили, що переможець частину винагороди залишав товаришу. Після цього їх знову включали в експеримент, де потрібно було вирішити, взяти обидва призи собі, чи (як було у позитивному прикладі) віддати частину товаришу. МАЙЖЕ ВСІ ДІТИ ЗНОВУ ВЗЯЛИ ОБИДВІ ІГРАШКИ СОБІ.

Тоді психологи поставили дітей у ситуацію програшу (коли вони закінчили виконувати завдання другими) й винагородою мав розпорядитися переможець. У наступному досліді (з іншими партнерами) діти, товариші яких з ними поділилися, змінили свій вибір – вони теж залишили другу іграшку партнеру (хоча це й була інша дитина, не та, що з ним поділилася). Ця тенденція спостерігалася лише серед дітей 6–7 років. Серед молодших (4–5 років) вибір не змінювався.

Як бачимо, позитивний приклад може бути дієвим лише в тому випадку, якщо дитина може відчути його наслідки НА СОБІ ОСОБИСТО і ЛИШЕ В ТОМУ ВІЦІ, коли вона вже ЗДАТНА усвідомити і співвіднести більш менш об’єктивно дії інших відносно до себе, ПОСТАВИТИ (подумки, в уяві) СЕБЕ НА МІСЦЕ ІНШОГО, передбачити, що інший може відчувати тощо.
Тому, перш, ніж соромити своїх малюків, подумайте, чи готові вони Вас зрозуміти, чи просто будуть відчувати, що мама їх за щось розлюбила, але за що?