УСІМ МОЇМ УЧИТЕЛЯМ ПРИСВЯЧУЮ

Осінь фарби приготувала,

Малювати щоб акварелі,

І тоненькі пензлі розклала,

І сховала в коробку пастелі.

Налетів тут вітер-бешкетник,

Перекинув мольберт і фарби,

Пензлі всі у траву розсипав.

Все шукала осінь, та марно.

І розплакалась осінь дощами,

Мокрим холодом ображалась,

В самотині блукала полями,

В чорні хмари, як в плащ, загорталась.

Та одного похмурого ранку

Осінь вгледіла чоловіка,

Що уважно дививсь на хмарку

Й не жалівсь, що, мовляв, велика.

Навпаки – засміявся радо

Й поспішив до великого дому,

Де збиралась якась громада

Й малюки метушились довкола.

І ніхто не зважав тут на вітер,

Навіть дощ не лякав нікого,

Бо до них прийшов їхній вчитель,

І вони поспішали до нього.

Бо умів він красу відкрити

Навіть в тому, що було прикрим,

І вогонь пізнання запалити

З іскри творчості словом світлим.

І прокинулось знов натхнення,

І геть знято плаща із хмари,

Пензлі, фарби самі знайшлися,

І птахи полетіли світами.