Осінь фарби приготувала,
Малювати щоб акварелі,
І тоненькі пензлі розклала,
І сховала в коробку пастелі.
Налетів тут вітер-бешкетник,
Перекинув мольберт і фарби,
Пензлі всі у траву розсипав.
Все шукала осінь, та марно.
І розплакалась осінь дощами,
Мокрим холодом ображалась,
В самотині блукала полями,
В чорні хмари, як в плащ, загорталась.
Та одного похмурого ранку
Осінь вгледіла чоловіка,
Що уважно дививсь на хмарку
Й не жалівсь, що, мовляв, велика.
Навпаки – засміявся радо
Й поспішив до великого дому,
Де збиралась якась громада
Й малюки метушились довкола.
І ніхто не зважав тут на вітер,
Навіть дощ не лякав нікого,
Бо до них прийшов їхній вчитель,
І вони поспішали до нього.
Бо умів він красу відкрити
Навіть в тому, що було прикрим,
І вогонь пізнання запалити
З іскри творчості словом світлим.
І прокинулось знов натхнення,
І геть знято плаща із хмари,
Пензлі, фарби самі знайшлися,
І птахи полетіли світами.
2 коментарі:
Умеете Вы, Елена Андреевна, "хватающие" строки находить...:) Где же все учителя????? Была бы я учителем, не смогла бы мимо таких строк пройти... Лариса.
Все мы друг другу учителя :)
Дописати коментар